dle бесплатно

Куди ведуть уманські катакомби


Цим питанням починають перейматися жителі давнього міста після чергового обвалу поблизу домоволодінь.

Приводом укотре згадати про уманські катакомби став недавній обвал біля одного з місцевих домоволодінь. На місці провалля, з’ївши паркан і дерево, утворилась яма завглибшки 5 метрів. Уманці кажуть, що таке явище звичне для їхнього міста.

Уманські катакомби ховаються під землею близько чотирьох століть. Час від часу вони нагадують про себе обвалами доріг, осіданням ґрунтів під спорудами. Але достеменно дізнатися, хто і навіщо їх викопав, нині неможливо. За однією з версій, цими ходами у XVII столітті до козацької фортеці доправляли провіант і воду. Ними ж у 1677 році до неї потрапили турки. У 1768-му найкривавішу розправу тут влаштували гайдамаки, так само з’явившись у місті буквально з-під землі. Відтоді печери називають гонтівськими.

Нерідко обвали відкривають цікаві знахідки. Як запевняють дослідники, Черкащина — чи не найбільше помережана підземними комунікаціями минулого. До певної міри конкуренцію їй можуть скласти Галичина або Одещина, але там підземелля локальні. А тут таке враження, ніби на мінусових поверхах розташована ще одна Черкащина. Приміром, мережа підземель розгалужена під Каневом, Холодним Яром, Жашковом, Смілою і, напевне, найбільше — під Уманню. Останніми роками підземні ходи знайдено під Монастирищем, Тальним та Катеринополем.

Але чи варто дивуватися? Багатюща історія краю підказує: саме тут, у центрі України, перетиналися шляхи багатьох учасників суспільних потрясінь.

Куди ведуть уманські катакомби Провалля на одній з уманських вулиць; уманські підземелля ще чекають на дослідників. Фото надане автором/

Найстаріші печери викопав Антоній

Ось і Холодний Яр на Чигиринщині, де сконцентрована неймовірна енергетика, донині вражає дослідників. Якось і автор цих рядків, блукаючи стежками урочища, гостро відчув на собі чийсь погляд, хоч поряд нікого не було. Колишній начальник обласної археологічної інспекції Микола Суховий пояснює цей феномен тим, що яр розташований на тектонічних плитах, які під впливом певних процесів зсунулися й нашарувалися. Саме на місцях їхніх розломів, відбуваються незрозумілі фізичні явища: дуріють компаси і радіоприлади, скаче температура повітря, взимку не вкриваються снігом деякі ділянки. Навіть оповідки про живу і мертву воду — справджуються: тут є струмки, у воді з яких квітка буятиме, доки склянка не висохне, а є такі, що згублять рослину за годину. Відстань між ними — сотня-друга метрів.

Нині в околицях Мотронинського монастиря можна натрапити на численні печери. Найстаріші, ІХ століття, буцімто викопав сам Антоній, що створював печерні монастирі у Києві й Чернігові. А монастир збудувала Мотрона, дружина воєводи Мирослава, ще до Батиєвої навали як пам’ять про загиблого чоловіка. Збудувала саме там, де були давні печери. Деякі дослідники запевняють, що загальна довжина цих лазів — сотні кілометрів, мережа їх дуже розгалужена, і пролягають вони до інших городищ у сусідній Кіровоградщині.

Чи намагався хтось дослідити холодноярські підземелля? Звісно. Та долі деяких пошуковців не позаздриш. Втіхою може бути тільки те, що їхні останки неодмінно стануть предметом цікавості археологів майбутнього.

Є припущення, що першими підземними зодчими були ченці Мотронинського монастиря. Вони будували церкви, келії ще за часів Київської Русі. Печери використовували і для порятунку під час нападу ворога. Систему підземель добудовували в XVI—XVII століттях.

За переказами, існувала система підземних комунікацій, яка з’єднувала дві обителі — Мотронинський Свято-Троїцький і Жаботинський Свято-Онуфріївський монастирі. На території останнього збереглася підземна церква Святителя Миколая і печери. Підземелля протягом 1996—2000 років ретельно вичистили від наносного ґрунту, їх досліджували черкаські археологи. Загальна довжина реставрованих підземних ходів у Жаботинському монастирі — 70 метрів.

За кількістю унікальних археологічних, історичних, наукових і природних об’єктів Холодний Яр посідає перше місце в Україні. Місцеві жителі вірять, що колись основні городища з’єднувалися між собою підземними ходами. Велика кількість прокопів у землі частково підтверджує цю версію. Старі люди розказують, що колись давно один місцевий житель показав туркам потаємну стежку до села серед боліт. За це отримав жменю турецьких золотих монет. Селянам вдалося відбитися від ворогів і розквитатися зі зрадником. Тривалий час вважали, що це тільки легенда. Але під час розкопок у минулому столітті один робітник провалився під землю. Яке ж було здивування, коли на тому місці виявили оббиту дубовими дошками кімнату, а посеред неї — кістяк людини, прикутої ланцюгом до дубової палі. Перед нею у глиняній мисці лежали золоті монети. Археолог стверджував, що — турецькі.

Суботівці розповідають, що за козацьких часів існували підземелля, які вели не тільки до Чигирина (7 км навпростець), а й до Мотронинського монастиря — 30 км! Причому останній хід рили з розмахом — у ньому мав проїхати вершник.

Богдан Хмельницький, плануючи оборонну систему рідного Суботова, теж не обійшовся без підземель. Як розповідають працівники місцевої філії заповідника, легенди приписують гетьманові створення трьох підземних ходів з Іллінської церкви. Український письменник Василь Шкляр, описуючи в «Чорному Вороні» побут холодноярців, також зауважує, що «було замасковано дві їхні «хати», кожна з яких могла вмістити щонайменше півсотні людей, а поруч козаки вирили ще й підземну стайню на таку ж кількість коней. Усі ці три землянки з’єднувалися між собою лазами.

Туристам на радість
Однак повернімося до Умані. Тут про печери голосно заговорили в минулому столітті. У той час у тамтешніх підземеллях побувало чимало всякого люду. Там ховалися від покарання ті, хто не дуже дружив із радянською владою і під час нацистської навали. У багатьох уманських родинах і нині можуть похвалитися реліквією з катакомб. Кажуть, знаходили там зброю, старовинний посуд, золоті прикраси, ікони тощо.

Шломо Шварцман у книжці «Стара Умань» висловлює припущення, що до створення катакомб причетні місцеві євреї. У їхньому кварталі було багато маленьких майстерень і крамниць. Інтенсивність заселення змушувала вишукувати додаткові можливості для допоміжних приміщень. Так почалося використання підземного простору, яке поступово охопило значну територію плато, що підноситься над заплавою річки Уманки.

Наприкінці 1980-х місцева газета писала: «Недавно в Умані біля готелю «Європейський» обвалився ґрунт. Після розчистки побачили чотири гілки підземних ходів — до колишнього палацу Потоцьких, до концертної зали, яку торік переробили у православну церкву, до старого кладовища, де 1825 року зведено костел, до сусіднього одноповерхового будинку. За словами одного з працівників готелю, який блукав у підземеллі 40 хвилин, стіни і дах ходу рівні, ніби зацементовані. В одному місці чоловік побачив двері. А років зо два тому будівельники випадково відкрили підземний хід, по якому ходили кілька верств у бік Грекового лісу, а от у будівлі окружного суду (нині тут державний історико-архітектурний заповідник «Стара Умань»), де раніше була базиліанська колегія, є тунель, що веде в бік Царициного саду (нині дендропарк «Софіївка»)».

250-річні келії, трапезні та коридори монастиря, що змушують затамувати подих, стали туристичною родзинкою міста. На вході відвідувачів зустрічає чернець, який веде екскурсію підземеллями, переповідаючи історії життя ченців, які служили при монастирі Василіанів. Саме його вважають центром підземної павутини. Після зведення у 1764—1766 роках, він став одним із центрів освіти Київщини, мав школу з 400 учнями. Підземелля знайшли ще в ХІХ столітті, а туристським маршрутом вони стали тільки торік.

                                                                         Джерело: Урядовий кур’єр


Loading...