dle бесплатно

Місце подвигу - Сирія, час життя - третє століття. Останній спочинок - в Україні. 17 грудня вшановуємо св. великомученицю Варвару


7 грудня християнська православна церква вшановує пам'ять святої великомучениці Варвари. Свята Варвара - захисниця від раптової смерті без покаяння і причастя. У слов'ян вважалося, що Варвара володіє горами і земними надрами, а тому ця свята - покровителька гірників і шахтарів. Також свята Варвара вважається цілителькою від кору і віспи, покровителькою жінок, особливо вагітних.

Свята Варвара мешкала в III столітті у місті Іліополі Фінікійському за часів правління імператора Максиміана. Вона народилася в аристократичній родині язичників, відрізнялася надзвичайною красою і розумом, таємно вивчала християнство і в юному віці прийняла хрещення.

Як свідчить легенда, одного разу, рятуючись від гніву батька, Варвара втекла від нього в гори і стала молитися Спасителю. Тоді перед нею розступилася гора і розкрилася печера, по якій дівчина вийшла на вершину гори.

Розгніваний батько Діоскур, дізнавшись про релігію Варвари, разом із правителем міста Мартіаном віддали її на жорстокі тортури, а потім здійснили над нею суд і обезголовили. За це їх спіткала Божа кара, і під час грози їх обох спалила блискавка.

Святій Варварі моляться про захист від раптової смерті, щоб не померти без сповіді і причастя, за дітей, благополучні та легкі пологи, про зцілення від різних хвороб, а також про пом'якшення батьківського гніву, про позбавлення від зневіри і печалі. Також до святої Варвари звертаються під час грози як захисниці від блискавки.

Дивовижно: час її життя випав на далеке ІІІ століття, місцем подвигу була далека Сирія. Багато шанувальників Варвари намагалися віднайти земні сліди її життя у вигляді нетлінного тіла, і шукали її в багатьох країнах. Проте свій останній спочинок мощі святої Варвари знайшли… в столиці України – Києві, у Володимирському соборі.

Місце подвигу - Сирія, час життя - третє століття. Останній  спочинок - в Україні. 17 грудня вшановуємо св. великомученицю Варвару Історія пошанування святої великомучениці Варвари на Русі налічує понад 1700 років, із дня її мученицької кончини. Українська просвітителька Софія Русова згадувала про те, що її сучасники до Петербурга і Москви їхали, як правило, у справах, але зовсім із іншою метою вирушали вони до Києва – поклонитися мощам подвижників: «Сюди їдуть зовсім із іншим настроєм, але ще більше йдуть пішки, часто босими ногами за тисячі верст».
Існував традиційний маршрут прочан. Вперше його описав Микола Лєсков. За словами його персонажа, «богомол» перш «поклоняється усім святим Печерським, потім до Варвари, а потім Макарію Софійському…». Мощі святої великомучениці Варвари, що зберігалися в Михайлівському монастирі були у нас єдиною реліквією давнього християнського Сходу.

День святої Варвари в слов'янській культурі разом із Савиним (18 грудня) і Миколая (19 грудня) днями утворив цілий ритуальний комплекс. Цього дня освячують воду і служать панахиди за померлими.

Цього дня було прийнято йти за водою до ополонки гарно вдягненими і причесаними, вітатися і розмовляти з нею, начебто з живою. На такій воді варили ритуальну кашу, залишали в казані на ніч і по застиглій скоринці судили про благополуччя в сім'ї та врожайності наступного року.

На Варвару заборонялися численні жіночі роботи, щоб не розгнівати святу. Це час гулянь і неробства. Недарма поняття "варварити" означало "гуляти і пити". На стіл господині готували частування з тіста: вареники, пироги, печиво, а також кутю та узвар.

На Варварин день існував цікавий звичай. Дівчата зривали вишневі гілки і ставили їх вдома у воду, щоб вони оживали. Зазвичай до Різдва такі гілочки розцвітали, що було гарною прикметою благополуччя в родині і швидкого весілля.


Loading...