dle бесплатно

Земля - місце можливостей, а не страхова компанія


Діти - це карма батьків. Твердить у своїй статті письменник- езотерик Денис Захаров, міркуючи про, який урок дають нам діти і які висновки ми із цього робимо.

Душа сама обирає, через яку родину їй прийти в цей світ. І цей вибір завжди усвідомлений, оскільки в його основі лежить певне завдання. Для початку, "пояснити" щось батькам. Всупереч розхожій думці, не батьки вчать дітей, а саме  навпаки. Дитина - це карма батьків. І якщо раптом дитина обирає складну програму (наприклад, народжується з уродженими захворюваннями або вадами), то це не стільки покарання, скільки один зі способів напоумлення тих, через кого вона прийшла. У Життя не залишилося інших способів розбурхати дорослих і змусити їх думати, як тільки за допомогою улюбленого нащадка, який завжди на очах, який улюблений і безцінний.

Приблизно до 16 років саме через хвороби, вчинки й витівки наших дітей з нами говорить саме Життя. Хлопчики напоумлюють мамів, дівчатка - татусів. І це не жарт. У якості одного показового прикладу, згадалася історія молодої пари, у якої народилася сліпа дитина. Ойкали, журились. Які чудові батьки, красені, і раптом таке нещастя! Мовляв, несправедливий Бог, - спочатку шепотілися бабусі й дідусі. Співчували знайомі, плакав Інтернет. Адже селфі у них такі мімішні, а значить і самі вони красиві, добрі люди - думали усі.

Але коли одна з бабусь зголосилась допомогти доглядати за крихіткою й переїхала у квартиру молодих, вона очам своїм не повірила. Куди поділася показна романтика й глянцевий лиск ідеальної пари? Будь-який дріб'язок призводив до скандалів. Вони лаялися, як кішка із собакою, примиряючись тільки вночі, у ліжку. Бачити це було боляче. І, як виявилося, не тільки матері одного з подружжя, але й немовляті, оскільки дивитися на батьківські чвари йому із самого початку не хотілося. От він і обрав карму сліпого, у надії, що батьки здогадаються через що це трапилося саме з ними. Але ті були глухі.

Зв'язувати ментальну причину з фізичним проявом будь-чого нас не вчили. Ми занадто матеріалісти, і занадто скептики, котрі не забувають при цьому дивитися "Битву екстрасенсів". Ми живемо в шаблоні " робота-дім-робота", не встигаючи виходити із цього вічного сну буття. Нам тільки здається, що він триває вічно. Озирнулися. Уже пенсія. Що спливає в пам'яті? Миті нечастого щастя: відпочинок на морі, весілля, успіхи дітей. А де ж ваші власні успіхи? Квартира, дача й два автомобілі - не береться до уваги, оскільки це успіхи в очах оточуючих, а з погляду  Вічності, що ти зробив особливого? Чим запам'ятався?

Народив дітей? Так, ти напружувався щосили , займався нелюбимою справою, аби тільки заробити, щоб їм було добре. Вони не бачили тебе, поки росли, тому що ти пропадав до ночі на нелюбимій роботі, заробивши імпотенцію.

Мами теж гарні! Затаскають дитину по лікарях, що хоч-не хоч, а хворіти будеш. Адже медицина - наше все. XXІ століття, нові технології, а здоровіших дітей не додається.

Розруха у головах. Дзвонить мені якось мати-одиначка. Важко їй. Грошей не вистачає, а десятилітня дитина постійно хворіє. І допомогти їй, бідній, нікому. Що робити? Повторюю як мантру "діти - це карма батьків". Думай! Так хіба їй до цього? Вона думає, як би прокрутиться, щоб заробити "копієчку" для нового медогляду.

Я зателефонував їй сам.
- Клопочешся?
- Так, як рибаоб лід.
- Що надумала?
- Ти мені все про якусь карму торочиш, а я живу тут і зараз. Мені працювати треба, а не думати.
- А тобі не здається, що своїми хворобами твоє дитя намагається тобі "сказати", що йому не вистачає твоєї материнської любові? Батька в нього немає. Малий постійно сам. Адже ти на роботі пропадаєш, на хліб з маслом заробляєш.
- Що ж мені робити?
- Змінити роботу, або сидіти там тільки першу половину дня.
- А гроші платити ти будеш?
- Давай так, - вирішив я, - ти перейдеш на половину ставки й будеш більше часу приділяти своєму чаду. Якщо через два тижні він не поправиться, я доплачу твій місячний оклад.

Ще тиждень пішов у неї на роздуми. Адже ми всі прагнемо одержати від Життя гарантії, що усе буде добре й відмінно. Але Земля - місце можливостей, а не страхова компанія. Довіряти Провидінню - одне з наших завдань, якого варто вчитися із самого дитинства.

Мати-одиначка погодилася на мою пропозицію. З головних бухгалтерів вона з жахом для себе перейшла у рядові й подумки готувалася до гіршого. Мало того, що на роботі ніхто не зрозумів її вчинку, так ще й оточення стало тиснути авторитетом. Мовляв, що за маячня? Чим ти будеш платити лікарям?

Платити не довелося. Ні лікарям, ні мені. Я пояснив своїй знайомій, що мати-одиначка  це не вирок, а "доля", яку обрав її син ще до того, як народився. Це більше потрібно йому, а не їй. А виходить, необхідно прийняти ситуацію такою, яка вона є і перестати відчувати страх: що скінчаться гроші, не вистачить на лікарів, на ліки. Забудь! Просто довірся Долі й зрозумій, що прагне сказати тобі твій син.

Хлопчик перестав хворіти. Уже через тиждень усе, що так лякало матусю, перестало носити хронічний характер. А ще через два дитина попросилася до школи.

- Тебе виручити грішми? - запитав я.

Мати-одиначка сприйняла мою фразу як образу.

- Ти дав мені більше, - змусив прокинутися й глянути на ситуацію інакше. Це я винна тобі.
- Нічого ти не винна. Живи й радій. Усвідомлення ситуації - ось що творити дива. Як тільки в людини змінюється  сприйняття, змінюється і світ навколо неї.

На тому й вирішили. Ніхто нікому нічого не винний.

Натомість оточення моєї знайомої замучило її розпитуваннями: як ти вилікувала дитину? До якого лікаря водила? Що він прописавши? Алі замість відповіді чують загадкову фразу: "діти - це карма батьків". Знизавши плечима, вони здивовано біжать далі у своїх справах, не думаючи й не міркуючи. Просто проживаючи свої життя.

                    Автор: Денис Захаров
                    Фото: Kathleen


Loading...